Якийсь час Бетховен слухав музику через тростину – він притуляв її до деки фортепіано, а інший кінець затискав у роті. Звуки від корпусу фортепіано через паличку або тростину передавались зубам композитора, через них щелепам, потім кісткам черепа. Далі від кісток черепа звукові вібрації передавалися у внутрішнє вухо.
Бетховен використав паличку, одним кінцем приєднану до фортепіано. Протилежний кінець композитор затискав зубками. Так він ніби відчував звук, що передається за допомогою вібрації. Вже втративши слух, Бетховен написав ряд відомих творів, зокрема й знамениту «Симфонію №9».
Слух Бетховена поступово погіршувався і згодом зник зовсім. На прем'єрі Симфонії № 9, що відбулася 1824 року, коли композитору було 54 роки, він нічого не чув. Серед причин глухоти композитора називали сифіліс, отруєння, тиф і навіть звичку занурювати голову в холодну воду, щоб збадьоритися.
Однак саме в той період, коли його слух стрімко погіршувався, геніальний автор музики написав свої найзнаменитіші твори – 4 симфонії, Місячну сонату та багато інших.