Цитата з книги «Гроза» Як донський козак, козак вів коня напувати, Добрий молодець, він уже біля воріт стоїть. Біля воріт стоїть, сам він думає думу, Думу думає, як дружину губитиме. Як дружина-то, дружина чоловікові помолилася, У скори ноги йому поклонилася, Вже ти, батюшко, ти милий сердечний друг!
Тут що вийшла заміж, що поховали, все одно. (Мовчання.) Дуже б мені її не бачити: легше було б! А то бачиш уривками, та ще й при людях; сто очей на тебе дивляться.
Як побачила тебе, так уже не своя стала. З першого разу, здається, якби ти поманив мене, я б і пішла за тобою; іди ти хоч на край світу, я все йшла б за тобою і не озирнулася б.